ІСТОРІЯ МІСЦЕВОСТІ
Село Ямельниця ймовірно було засновано в XIII – XIV ст. і його поява на історичній карті України повязана саме з періодом турецько-татарських набігів на наші землі. За легендою, першим поселенцем у селі був Матій, який заховався від татар в місцевості, яка носить тепер назву «Матьхова» (начебто саме від його імені). Місцевість ця є досить непромітною, вона проглядається лише зі сторонни гори, званої «Тиса». Сааме з Матьхової розпочалося заселення села, центр якого пізніше назвали Ровінню через його рівнинне розташування, згодом появилися Підділ (місцевість під горою Діл), Бичкова (де ймовірно різали бичків або ж проживав якийсь Бичко), а наймолодшою частиною села вважається Нижній Кінець.
Проте таку версію можна б оспорювати, адже вона не надає жодних доказів на підтвердження її достовірності. Можливо, саме в Нижньому кінці люди оселилися найперше – як твердить історик Роман Щур, вчитель СШ з сусіднього с. Підгородці та автор книги «Підгородці: історія села», люди на поселенні, яке тепер має назву Ямельнички, мешкали ще в епоху неоліту, про що свідчать результати археологічних розкопок.
Сама назва «Ямельниця» може походити від розташування села – знаходиться воно в улоговині (ямі) поміж рядом невеличких гірських хребтів, з яких властиво і починаються гори Карпати.
Про найдавнішу історію села є досить мало відомостей. Якщо брати до уваги офіційні дати заснування села (1242 та 1365), то можна зробити припущення, що ні в часи Галицько-Волинської держави, яка існувала до сердини XIV століття, ні під владою Речі Посполитої (існувала до кінця XVIII століття) якихось особливих відмінностей в житті селян-ямельничан порівняно з жителями сусідніх сіл не було. Тому даремною річчю є переписувати те, що відомо кожному з курсів історії України, адже кожна ключова історична подія XIV — XVIII століття тією чи іншою мірою стосувалася такого невеличкого села як Ямельниця.
Відомо, що найкращі землі в селі не були власністю громади чи окремих господарів – землі в Нижньому Кінці (урочище Дуброва) належали панам і селяни змушені були відробляти панщину аж до скасування її австрійським урядом в 1848 році. Обов’язковим було і виконання громадських робіт (так звані «шарварки») по будівництву доріг чи мостів, утримання школи тощо, а також роботи на користь церкви, а властиво священика. Життя тогочасних селян було надзвичайно важким в економічному плані, адже багатодітні сімї були не рідкістю, а правилом, а землю потрібно було поділити між синами, а дочкам теж уділити «віно» (посаг). Про гноблення в політичному чи релігійному плані в цей період в Ямельниці немає жодних даних, можна припустити, що в етнічно та конфесійно однорідному поселенні ці питання не стояли на першому плані.
Взагалі писемних відомостей про цей період історії Ямельниці збереглося не так вже й багато, а й ті, що є, ще потребують ретельного дослідження в майбутньому.